Після 30-річної перерви я повернувся до кодування, і це повернуло мене до теплих спогадів з дитинства…

Мені було 12 років, і я був частиною родини радянських інженерів, що переживали перехід від радянської економіки до капіталістичного світу. Одного дня батько привів мене до своєї наукової лабораторії, показав комп’ютер і навчив мене вставляти п’ятидюймові дискети та запускати файли. Звук запуску DOS і Norton Commander досі лунає в моїй пам’яті.

Цей момент викликав мою цікавість до програмування і призвів до того, що я почав вивчати BASIC і Pascal. Це було складно. У мене не було комп’ютера, бо він був занадто дорогий для моєї родини. Тому я вечорами читав посібники та писав код на папері. Двічі на тиждень я міг відвідувати дитячий клуб під назвою Палац піонерів 🫡 у Києві, де ми користувалися старими, громіздкими комп’ютерами безкоштовно. У нас була угода з учителем: якщо закінчуєм вправи на клавіатурі раніше, то можна було робити все, що хочеш. Поки більшість дітей грали в Pacman або Digger, я був серед кількох ботанів 🤓, які писали код. Спілкування з цією металевою машиною спеціальною мовою було захоплюючим. Я створював просту графіку та ігри, друкував і виправляв код з моїх записів до кінця уроку, а потім переносив код назад до свого блокнота, щоб продовжити роботу вдома.

Я з гордістю показував свою роботу батькам під час вечері. Вони дивилися на мої записи з кодом, ймовірно, вважаючи мене трохи божевільним, але вони раділи, що я не броджу по вулиці. Врешті-решт це призвело до того, що батько заощадив гроші і купив мені мій перший IBM 486 — стару машину з жорстким диском на 128 МБ і 1 МБ оперативної пам’яті. Це був постійно розчаровуючий, поламаний беушний комп’ютер, але він навчив мене багато чого про апаратне забезпечення і як діагностувати проблеми лише за механічним звуком вентиляторів і скреготом 8-бітного динаміка 🙂

Кілька років потому я втратив інтерес до кодування в підлітковому віці і переключив увагу на друзів та розваги.

Минуло ще 30 років і ось я знову занурююсь у програмування — цього разу безкодовим програмуванням. Я просто говорю з додатком Cursor і дозволяю йому керувати процесом за допомогою людської мови. Це абсолютно новий магічний досвід, але той допаміновий сплеск, коли я нарешті виправляю всі помилки і все починає працювати, такий самий приємний, як і в дитинстві.

Повернення до кодування після стількох років нагадало мені, що ми можемо залишити якісь знання позаду, але іноді це знаходить нас знову, коли ми готові.

IF enjoy_process = TRUE THEN
    PRINT "What a time to be alive!"
END IF